Духовне життя

Як набути духовне життя

Духовне життя  можна набути, тільки життям згідно з  Божими  заповідями. В Слові останні коротко викладені у вигляді Десяти Заповідей, а саме: Не перелюбствуй, Не кради, Не вбивай, Не говори неправдивого свідчення, Не пожадай майна другого. Ці заповіді дані для виконання, бо, коли людина виконує їх, дії її стають благими, а життя – духовне. Бо в тій мірі, в якій людина відвертається від зла. Вона бажає блага, і творить його.
Людину  окружають дві протилежні  сфери: світ пекельний, з якого виходить все зло і неправда, і світ небесний, з якого витікають благо і істина. Ці сфери не мають безпосереднього дотику до людського тіла, але вони впливають на розуми людей, бо мають духовну природу і відповідно зв’язані з людськими намірами. Людина перебуває між ними, так що, наближаючись до однієї, віддаляється від другої. І тому в тій мірі, в якій вона відвертається від зла і ненавидить його, вона бажає блага і істини і прагне до них, бо ніхто не може бути слугою двох панів і той, хто ненавидить одного, буде любити другого ( Матвія 6:24).
Відмітимо, що виконувати заповіді слід по релігійних переконаннях, бо вони дані Господом. І якщо хтось виконує їх по яких- небудь інших причинах, наприклад, виходячи з вимог громадянського закону або моралі, він остається в області природного і не може набувати духовне. Бо коли людина керується релігією, вона в серці своєму визнає, що є Бог, небеса і пекло і життя після смерті. А коли вона керується тільки громадянськими законами або мораллю, вона може поступати зовсім так само, але в душі заперечувати існування Бога, небес і пекла і життя після смерті. В такому випадку вона відвертається від зла і творить благо тільки зовнішнім чином, а не воістину. І, ззовні поступаючи по християнськи в відношенні життя тіла, внутрішньо вона служить дияволу в відношенні життя духу. Все це значить, що людина може стати духовною або набувати  життя в дусі не інакше, як через релігію Господа.
Я отримав докази істинності тих слів від ангелів третього, самого внутрішнього неба, які володіють вищою мудрістю і блаженством. На питання про те, як вони змогли досягти такого стану, мені відповіли, що при житті в світі вони ненавиділи брудні думки, якими були для них перелюб, і таким же чином відносилися до обману і незаконних придбань, які визнавали крадіжкою, а також  до ненависті і помсти, які були для них рівносильні вбивству, і  до неправди і богозневаги, які були для них рівносильні неправдивому свідченню. А на питання  про те, чи творили вони благо. Вони відповідали, що любили ціломудрість, в якому перебували. Оскільки ненавиділи перелюбодіяння, і що вони любили чесність і справедливість, в яких перебували, оскільки ненавиділи обман і  незаконні придбання, і що любили ближнього, оскільки ненавиділи ненависть і помсту. Любили істину і ненавиділи неправду і богозневагу, і так дальше. І вони зрозуміли це коли ці гріхи були відняті від них, і стали керуватися в своїх поступках ціломудрістю, чесністю, справедливістю, милосердям і істиною, і все це виходило не від них самих, а від Господа, так що все зроблене ними було  благом, хоч робилося як би ними самими, і по тій причині вони були вознесені Господом  на третє небо. Звідси можна зрозуміти, яким чином досягається духовне життя ангелів на третьому  небі.
Необхідно сказати тепер, яким чином вбиває тепер сучасна віра. Остання наказує вірити, що Бог Отець послав Свого Сина, який перетерпів хресні муки за наші гріхи і так зняв з людства прокляття закону, і що ця віра окрім всяких добрих справ спасає кожного, навіть прийнята в смертний час. Внаслідок такої віри, якої навчають з раннього дитинства і потім стверджують з допомогою проповідей, виникла думка про те, що від зла відвертаються з міркувань не релігії, а громадянського закону і моралі, тобто не тому, що то гріх, а тому, що гріховні дії наносять шкоду людям.
Вдумайтесь в тезис про те, що Господь постраждав  за наші гріхи і зняв прокляття закону і що одна віра в  це без добрих справ, здатна спасти кожного,  ніби Десять заповідей і все релігійне життя, визначене Словом, і всі істини неосяжної благостині не мають значення. Відділіть заповіді від життя людського – чи останеться в ньому що-небудь від релігії? Бо  віра являється не в тому, щоби мати певну думку, а втому, щоби мати наміри їй відповідні, і поступати згідно з ними.  І нема віри там, де воля і поступки відокремлені від думок. Таким чином, теперішні уявлення  гублять духовне життя. Яке є життя ангелів на небесах і, відповідно, саме християнське життя.
Вдумайтесь також і в то, що  Десять заповідей  проголошені з гори Сінай таким чудесним  чином, і чому вони  були вибиті на двох камінних плитах, що стояли під зводами, над якими стояли трони з херувимами. І місце, де знаходились плити, називалось святеє святих, і Аарон  мав дозвіл заходити до нього лише раз в рік і обов’язково з жертвоприношенням і курінням фіміаму, а якби він не зробив цього, то тут же би помер, і що, на кінець, на місці тому було явлено багато чудес. Хиба не мають всі народи земної кулі таких заповідей? Кому не відома життєва  мудрість, виходячи з якої заради підтримання порядку в кожному царстві заборонені перелюбодіяння, крадіжки, вбивства, неправдиві свідчення і інші правила Десяти заповідей? Чому ж ті заповіді підтверджуються такими чисельними чудесами і вважаються священними? Чи не тому, що виконувати їх належить з міркувань релігії і, відповідно, по велінню Божому, а не просто виходячи з вимог законів і моралі. Тобто не по власному розумінню і не заради світу цього? От чому заповіді ці були проголошені з гори Сінай і вважались священними, бо виконання їх по релігійних  переконаннях очищає внутрішні основи людини, відкриває доступ до небес, стверджує буття Боже і робить людину в дусі ангелом на небесах. От чому народи, які виконують їх, навіть не маючи Церкви, одержують спасіння. А зовсім не ті, які слідують їм виключно виходячи з вимог громадянського і морального закону.
Спитайте тепер, чи не відміняє Десять заповідей теперішня віра в то, що людина може  спастися не творячи добрих справ? Подивіться навколо себе і переконайтесь, чи багато сьогодні в християнському світі тих, хто живе в розладі з своєю вірою? Я знаю: вони скажуть, що вони слабі і недосконалі люди, народжені в гріхах і тому подібне. А  хиба людина не здатна мислити згідно з релігією? Цю здатність Господь дає кожному, і тому, хто мислить в відповідності з релігійними заповідями, Господь дозволяє виконати все, що узгоджується з його помислами. І нехай всі знають, що той, хто мислить відповідно з релігією, вірить в Бога, в існування неба і пекла і життя після смерті, а той, хто не мислить таким чином, насправді, я  переконаний, не має віри (АР902).*
*    Тут і дальше в дужках даються вказівки на відповідні положення праці  Е. Сведенборга „Апокаліпсис пояснений”.  тут і дальше приміт. пер.

Блага милосердя

В християнському  світі до сих пір  не розуміють істинного значення благ милосердя, або благодіянь, внаслідок панування доктрини про спасіння тільки вірою, вважаючи , що існує віра відокремлена від милосердя. Бо якщо тільки віра приносить спасіння, а благо милосердя не приносить нічого, завжди є можливість взагалі відказатися від здійснення благодіянь і вважати, що такими являються тільки допомога бідним, піклування про вдів і сиріт, оскільки це згадано і по видимості заповідано в Слові. Деякі думають, що оскільки благодіяння необхідно здійснювати заради набуття вічного життя, вони повинні роздати бідним все своє майно, як було прийнято в ранній церкві, оскільки Господь наказав одному багатому продати все, що в нього є, віддати гроші бідним і іти за ним (Матвія 19:21;АР932).
Вже було сказано, що до сих пір люди мають лише дуже смутне поняття про те, що таке милосердя, якщо це не допомога бідним і нужденним, піклування про вдів і сиріт пожертвування храмам, лікарням і притулкам.  І невідомо, чи здійснюється благодіяння людиною в надії на нагороду, бо якщо вони здійснюються тільки по людському розумінню, в них немає блага, а якщо заради нагороди, в них немає заслуги. Такі діяння не відкривають шлях на небеса і не вважаються благими на небі. Бо на небі тільки ті  діяння вважаються благими, які здійснюються Господом через людину, а такі діяння постають зовнішньо ніби здійснювані самою людиною і не можуть бути відділені від того хто їх здійснює. І якщо вони не здійснюються ніби самою людиною, вони не єднають людину з Господом і не відроджують її (АР933).
А для того щоб діяння здійснювались Господом, а не людиною, необхідно дві умови: перша —  треба визнати божественність Господа, тобто, що він є Бог неба і землі навіть в відношенні людського, і то, що всяке благо виходить від Нього;  друга – необхідно, щоби людина   жила в відповідності з Десятьма заповідями, утримуючись від зла, забороненого ними, а саме: від поважання інших богів, від згадування надаремно імені Божого, від крадіжок, перелюбодіяння, вбивства, неправдивого свідчення, бажання заволодіти чужим майном. Дотримання тих двох умов необхідно для того, щоб діяння людини були благими. Причина ж того в тому, що всяке благо виходить тільки від Господа, і Господь не може ввійти в людину і направляти її до тих пір, поки  вона не відкине всі ці вади, бо вони представляють пекло в людині, і до тих пір поки людина не відвернеться від пекла, Господь не може ввійти і відкрити небесне в ній. От що означають слова Господа багатому, який спитав Його про життя вічне і сказав, що зберіг заповіді від юності своєї, кого Господь,  по переказу, любив і кому Він сказав, що йому не вистарчає тільки одного: продати все своє майно і роздати бідним ( Матвія 19: 16-22; Лука 17:18-23; марко 10:17-23 ).
„Продати все своє майно” означає, що він повинен був відказатися від традицій своєї релігії, бо людина ця була євреєм , а також відказатися від всякої власності, якою була любов до себе і до світу, а не до Господа ; „ іти за Господом” означає визнавати тільки Його і тільки Ним бути керованим От чому Господь сказав також: „Чому називаєш мене благим? Ніхто не благий крім Господа”. ”Роздати бідним означає стати на боротьбу проти зла і неправди які витікають із любові до самого себе (АР934).

Відхилення зла

В попередній  главі було сказано про дві необхідні умови благих діянь, а саме: що повинна визнаватися  божественність Господа і що дурні поступки, заборонені в Десятьох  заповідях, охоплюють всяке зло, яке буває в житті, бо „десять” означає  всеосяжність.
Перша заповідь „Не май інших богів”, включає в себе подолання любові до себе і до світу, бо той, хто більше всього любить себе і світ, поклоняється іншим богам, і для кожного Бог є то, що він любить більше всього.
Друга заповідь, „Не призивай імені Господа надаремно”, включає в себе повагу до Слова і до настанов, що в ньому містяться, і отже, до церкви; то і друге необхідно сприймати всім серцем, бо це і є „ім’я” Господнє.
П’ята* заповідь, „Не кради”,  включає в себе відхилення  обману і незаконних придбань, бо те і друге є крадіжка.
Шоста заповідь, „Не перелюбствуй”, включає в себе насолоду блудом  і відсутність задоволення в подружжі і в особливості брудні помисли в відношенні подружнього життя, бо все це є перелюбодіяння.
Сьома* заповідь, „Не вбивай”, включає в себе відсутність ненависті до ближнього і любові до помсти, бо ненависть і помста рівні вбивству.
Восьма заповідь, „Не говори неправдивого свідчення”,  включає в себе заперечення неправди і богозневаги, бо  неправда і богозневага є неправдиве свідчення.
Дев’ята заповідь, „Не  жадай майна ближнього”,  включає в себе  відсутність бажання володіти і заволодівати  для власної вигоди майном інших проти їх волі.
Десята заповідь, „Не бажай жінки і слуг ближнього” і т. д., включає в себе відсутність бажання підчинити собі других і панувати над ними, бо те, що згадано тут, належить другим. Кожен може бачити, що ті вісім заповідей стосуються зла, яке повинно бути відхилене, і не мають відношення до діянь, які слід здійснювати (АР935).
Але я знаю, багато хто в душі вважають, що ніхто не може сам по собі відкинути зло, вказане в Десяти заповідях, бо людина народжена в гріху і нездатна по власній волі звільнитися від нього. Але хай буде відомо, що всякий, хто вважає в душі, що Бог існує і що Господь є Бог неба і землі, що Слово виходить від Нього і тому священне, що є небеса і пекло і життя після смерті, здатний відкинути ці гріхи. А той хто ненавидить ці істини  і проганяє їх з свого розуму, до того не здатний. Бо як може той, хто взагалі не думає про Бога, вважати той або інший поступок гріхом проти Бога? І як може той, хто не думає про небеса і про пекло і про загробне життя, бути здатним відкинути  дурні поступки як гріх?. Така людина просто не розуміє що таке гріх.
Людина знаходиться між небом і пеклом. З небес на неї безперервно  проливається  благо, а із пекла до неї безперервно підступає зло. А людина, займаючи серединне положення між небесами і пеклом, має свободу оцінювати добро і зло. Цю свободу Господь ніколи ні в кого не відбирає, бо вона належить її життю і являється засобом її відродження. Отже. в тій мірі, в якій людина вільно бажає відкинути зло як гріх і молить Господа про допомогу, Господь віднімає від неї гріхи і дарує її  якби по своїй волі протистояти їм.
Кожен здатний по своїй природній схильності відкинути ті ж самі гріхи, бо вони противні людським законам. Так поступає всякий підданий держави, який боїться  покарання або втрати життя, репутації, честі, багатства  і тим самим – втрати свого положення, доходів і задоволень.  Це властиво навіть поганій людині. І життя такої людини в його зовнішньому вираженні здається  в дійсності  таким же, як життя того, хто заперечує ті дурні поступки тому, що вони противні законам Божим. Але в своєму внутрішньому змісті  життя таких людей зовсім відрізняється. Бо в одному випадку людина діє
тільки по своїй природній схильності, яка іде від неї самої, а в другому – по свободі духовній. Яка дарується Господом. Якщо ж людина здатна відкинути зло, виходячи із своєї природної свободи, чому вона не може відкинути його по своїй духовній свободі,  в якій Господь завжди дає її перебувати, якщо вона сама того бажає і  того  прагне, оскільки є небеса і пекло, життя після смерті, покарання і нагорода, і якщо вона молить Господа про допомогу?
Відзначимо, що кожен, хто вирішив жити  духовним життям, бажає бути спасенним, спочатку боїться гріхів за мук, які терплять в пеклі, а потім – внаслідок природи самих гріхів, оскільки вони самі по собі огидні, і , на кінець внаслідок  любові до істини і блага і, отже, заради самого Господа. Бо наскільки людина любить  істину і благо і тим самим – Господа, на стільки ж вона відвертається  від всього противного цьому, тобто від зла. Звідси ясно, що той, хто вірить в Господа, відкидає зло як гріх, і навпаки: той, хто відкидає зло як гріх, вірить. Отже, відхилення зла як гріх є ознака віри (АР936).
Оскільки всяке зло, в якому народжується людина, коріниться в бажанні панувати над другими і в любові до володіння майном других, і все задоволення людського життя витікає із тих двох бажань, то і задоволення народжуване злом, належить життю самої людини. І оскільки зло належить людському життю,  звідси виходить, що людина сама по собі нездатна відвернутися від нього, бо це значило би, що життя повинно  відвернутися від самого себе. Тому людині дається можливість відійти від нього завдяки Господу, і дається вона в свободі мати прагнення згідно бажанням  і молити Господа про допомогу. Людина має цю свободу, оскільки знаходиться  між небом і пеклом і, отже, між добром і злом. Знаходячись по середині вона перебуває в рівновазі і, отже, має свободу легко і якби по власній волі повернутися в ту або другу сторону. Тим більше що Господь постійно  чинить опір силам зла і возносить людину ближче до Себе. Але тут не може не бути і постійної боротьби, бо сили зла в людині постійно знаходять підтримку в злі що піднімається із пекла, і людина повинна боротися  з ними  і притому якби по власній волі. Якщо вона бореться з ними по власній волі, вона не позбавляється можливості відвернутися  від зла (АР 938).

Очищення внутрішніх засад

Внутрішні засади в людині повинні очиститися, перше ніж благо, здійснюване ними, стане дійсно благим, бо Господь говорить: „Фарисею сліпий! Очисти перше внутрішність чаші і блюда, щоб чиста була і зовнішність їх” (Матвія, 23:26).
Внутрішні засади людини  очищаються лише по мірі того, як вона відсторонюється від зла, в відповідності з Десятьма заповідями. До тих пір, поки людина не відсторониться від зла і не відкине його як гріх, воно складає її внутрішні засади і являє собою свого роду покриття, яке являється на небі у вигляді затемнення сонця, що закриває світло, або фонтану нечистої чорної води, від якої нічого не проростає. Прояв цієї засади в світі здається благом, а в дійсності не являється таким, оскільки заражене з середини злом, і це благо фарисейське і лицемірне. Таке благо іде від людини і виражається в її власних заслугах.
Оскільки слід видалити зло, перше ніж  добрі діяння стануть істинним благом, Десять заповідей стали першою частиною Слова Божого. Яке було проголошено на горі Сінай до того, як Слово було записано Мойсеєм і пророками. Вони вчать не добру, яке належить робити, а злу яке слід відкинути. По тій же причині вони складають першу частину навчання в церквах: їх викладають хлопчикам і дівчаткам для того, щоб кожен міг почати вести християнське життя і не забувати їх в зрілому віці, хоч нерідко відбувається звортотне. Теж саме мається на увазі в словах Ісаї: „До чого мені  численність жертв ваших? Не носіть більше дарів марних … Новомісяччя ваші і свята ваші ненавидить душа моя … і коли ви помножуєте моління ваші, Я не чую … Омийтеся,  очистіться; відкиньте  злі діяння ваші від очей Моїх, перестаньте робити зло … Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, — як сніг вибілю; якщо будуть червоні , як пурпур, — як хвилю вибілю” ( 1:11—19 ).
„Жертви”, „скромні дари”, „куріння”, „новомісяччя”, „свята” і „молитви” – все це  відноситься до жертвоприношень. Про то , що все це являється злом і навіть  гидотою, якщо внутрішні засади не очищені від скверни,  говориться в слідуючи словах: „Омийтеся, очистіться; відкиньте злі діяння ваші від очей Моїх, перестаньте  робити зло”. А про те, що потім все це стає благом, говориться в словах, розміщених дальше (АР939).
Коли внутрішність людини очищена від зла через відсторонення від нього і відкинення його як гріха, відкривається більш високий вимір внутрішніх засад, які називаються духовними засадами. Цей вимір сполучається з небесами; отже, людина в такому випадку отримує доступ на небо і єднається з Господом.
В людині є два виміри внутрішніх засад – один вгорі, а другий внизу. Доки людина живе в світі, вона перебуває в тих внутрішніх засадах, які знаходяться внизу і визначають  вміст його думок, бо такі засади являються природними. Ті ж внутрішні засади, які розміщуються вгорі, — це то , що набуває людина після смерті, коли попадає на небеса. Ці засади стають доступними тому, хто відкидає зло як гріх, але закриті для тих, хто цього не робить, оскільки внутрішні засади, залишаючись природними до тих пір, доки людина не очистить себе від гріхів, являють собою пекло. І доки вони являють собою пекло, в ній не може відкритися небо. Але в тій мірі, в якій духовне внутрішнє і небо відкриваються людині,  її  засади очищаються від пекла, яке перебуває в ній. Це здійснюється не зразу,  а в певній послідовності, крок за кроком. Звідси зрозуміло, що людина  надана сама собі, є пекло і стає небом лише завдяки Господу; отже вона виривається із пекла і підноситься на небеса до Господа не сама по собі, а завдяки певним засобам.  І тими засобами є заповіді, з допомогою яких Господь веде того, хто бажає бути  веденим (АР940).
Коли відкриваються духовні засади і тим самим  досягається  спілкування з небом і єднання з Господом, людина досягає просвітлення. Вона просвітляється особливо тоді, коли читає Слово, оскільки Господь перебуває в Слові, і Слово є Божественна Істина, а Божественна істина є Ангельське Світло. Людина просвітляється в розумі, бо останній складає безпосередню основу духовних внутрішніх засад і отримує світло від неба і перетворює його в світло природне. Коли вона очищена від зла, тоді вона наповнює його знанням добра і зла і  пристосовує до  знання світського заради вигоди і згоди. Так людина стверджує в собі розумні засади. Але помиляється той, хто вважає, що людина  володіє розумом раніше, ніж її природа очиститься від зла,  бо розуміння є бачення істин Церкви в небесному світлі. А небесне світло не проливається на тих, хто не очистив себе. І по мірі удосконалення розуміння розсіюються неправди релігії і невігластво, а також всяка неправда (АР 941).
Коли в людині відкриваються внутрішні засади і вона отримує доступ на небеса, на неї проливається небесне світло, і вона переживає ті ж почуття, що ангели на небесах з їх задоволеннями і насолодами. Перше почуття, яке  дається її, — прихильність до істини, друге – прихильність до блага. А третє – прихильність до виношування плодів. Бо коли людина отримує доступ до неба, до його світла і тепла, вона подібна дереву,  проростаючому  з свого насіння. Його перші  бруньки  є просвітлення, цвітіння – це прихильність до істини. Дозрівання плодів – прихильність до блага, а  відтворення себе в нових деревах  виходить із любові до плодоношення духу. Тепло неба є любов, і світло неба, яке є розуміння істини, витікає із тієї любові, чинять  на одухотворені істоти таку ж дію, яку тепло і світло цього світу чинять на істоти не одухотворені. Ця подібність можлива завдяки закону відповідностей між світом земним і світом духовним. В обох випадках вищезгаданий вплив здійснюється весною, а весна в житті людини відповідає тому моменту, коли вона входить в царство небесне, що стає можливим, коли відкривається її духовне внутрішнє; до того часу в її житті триває зима (АР 942).
Людина має прихильність до істини, коли любить істину і відвертається від неправди.  Вона має прихильність до блага, коли любить життя в добрі і відвертається від зла. Вона має прихильність до набуття плодів, коли любить творити благо і приносить користь другим. Вся небесна радість заключається в таких пристрастях і витікає із них,  і радість цю неможливо описати словами, бо вона незрівнянна і вічна. В такий стан приходить той, відкидає зло як гріх і поривається до Господа; і в тій мірі, в якій він набуває цей стан, він відвертається від зла і ненавидить його як гріх і в серці своєму
визнає і уважає тільки Господа і Його Божественне в людському (АР 944 ).
Коли людина перебуває в такому стані, вона  піднімається над своєю власною самістю (proprium), бо людина тотожна своїй самості в своєму природному і зовнішньому стані, але підноситься над нею, коли пізнає духовні внутрішні засади. Піднесення своє людина бачить не інакше, як в тому, що не має злих думок і відвертається від них, і находить насолоду в істині і благодіяннях. І якщо така людина занурюється глибше в цей стан, вона здатна пізнати  божественний вплив в своєму житті.  Але ж вона не втрачає здатності думати і бажати якби сама по собі, бо це по волі Господа заради її відродження. Тим більше  людина повинна признати, що все благе і істинне витікає від нього, єдино від Господа (АР 945 ).
Звідси виходить, що, коли людина відкидає зло як гріх і підноситься Господом на небо, вона перебуває вже не в своїй самості, а в Господі, і тому думає і бажає благе. Все ж таки, оскільки людина діє так, як думає і бажає, звідси виходить, що, коли вона відвертається від зла як від гріха, вона творить благо від Господа, а не від себе —  от чому відхилення зла є творення блага. Добро, здійснюване людиною таким чином, як раз і означає благодіяння, а благодіяння в їх сукупності означають милосердя. Людині недоступно  відродження до тих пір, доки вона думає і бажає сама по собі, бо все, зроблене нею таким чином, належить тільки її і остається з нею, тоді як зроблене не по власній волі, не будучи прийнятним в якому би то не було розумінні, вільно витікає в світ, подібно ефіру. От чому Господу бажано, щоб людина не тільки як би по власній волі відвернулася від зла, а також, як би сама по собі думала, бажала і діяла, в душі визнаючи, що все це іде від Господа. Це вона зобов’язана визнати, бо це є істина (АР 946).

Сутність релігії

Релігія основана на Божих  заповідях, які коротко викладені в Десяти заповідях. Той, хто не живе згідно з ними, не має і віри, оскільки не боїться Бога і ще менше має в собі любові до Нього; не боїться він і людей і ще менше має любові до них. Чи може той, хто краде, перелюбствує, вбиває, свідчить неправдиво, боятися Бога чи людей? Між іншим, кожен здатний жити згідно заповідей, і той, хто володіє мудрістю, поступає таким чином як громадянин,  моральна і природна людина. І отже  той, хто живе згідно їх не як духовна людина, не буде спасенний, бо жити згідно заповідей означає жити заради Божественного, що вміщається в них; жити згідно заповідей в якості громадянина означає жити заради справедливості і добробуту в цьому світі; жити згідно заповідей в якості моральної людини означає жити заради честі і слави; просто жити згідно заповідей означає жити в догоду звичним уявленням з метою уникнути репутації безумця.
Всі закони громадянські, моральні і природні, забороняють красти, прелюбодіяти, вбивати , промовляти неправдиве свідчення, але людина досягає спасіння не відкиданням зла на основі тільки тих законів, а відкиданням його, виходячи із духовного закону,  тобто відкидаючи його як гріх. Така людина має релігію і віру в Бога, в небеса і пекло і в життя після смерті. Також ця людина веде життя громадянське, моральне і природне, бо вона розуміє, що таке справедливість,  честь і людяність.
Той же, хто не живе згідно заповідей саме в духовному розумінні, не є ні громадянин, ні моральний ні природний чоловік, бо в ньому немає ні справедливості, ні честі, ні навіть людяності, оскільки в його житті немає нічого Божественного. Ніщо само по собі не може бути справедливим , моральним і дійсно людяним, але тільки то, що від Бога, і тільки тоді, коли в тому є Божественне. Подумайте, чи може той, хто носить в собі пекло і уподібнюється дияволу, зробити що- небудь справедливе із почуття справедливості або заради справедливості? Або зробити  що- небудь моральне і людяне? Дійсно людяне виходить із порядку і узгоджується з ним; також воно іде від незаперечної мудрості. Бог же є порядок, і мудрість також від Бога. Одним словом, той,  хто не відкидає зло як гріх, не є людиною. І всякий, хто визнає заповіді своєї релігії, стає громадянином  і разом жителем неба, а той, хто  не визнає заповіді своєї релігії, навіть якщо зовнішньо дотримується заповідей із природних, моральних або громадянських міркувань, являється жителем світу цього, а не небес.
Більшість народів володіє знанням  тих заповідей і зробили їх завітами своєї релігії і живуть згідно з ними, бо така воля  Божа, і так Він заповідав. І таким чином вони можуть сполучатися з небесами і поєднуватися з Богом і тим самим спастися. Але більшість людей в теперішньому християнському світі не визнають заповідей своєї релігії, а відносяться до них як до правил громадянського і морального життя, поступаючи так тому, що не хочуть виглядати обманщиками, злодіями, перелюбниками, людиноненависниками і лжесвідками. Вони відстороняються від злодіянь не тому, що це гріх проти Господа, а тому, що бояться втратити своє життя, репутацію, посаду, заняття, майно, честь, доходи або задоволення. Отже, якщо би їх не обмежували правила суспільства, вони би робили все це. І, оскільки, перебуваючи  в тому стані, вони не здатні поєднуватися з небом і Богом, вони не можуть спастися.
Подумайте тепер в відношенні самих себе: що сталося би з вами, коли би щезли зовнішні обмеження, як стається з людиною після її смерті? При відсутності правил внутрішніх, які ідуть від страху Божого і утримують людину від нечестивих вчинків. Хиба не  пустились би ви,  ніби сам диявол, в грабунки, перелюбодіяння, вбивства,  лжесвідчення і всякого роду низькі насолоди? Я бачив і чув, що часто  саме так і відбувається (АР948)
Наскільки злодіяння  відкинуті людиною як гріх, настільки в неї входить благо і людина творить благо не від себе самого а від Господа.
По-перше, наскільки людина не поклоняється другим богам і тим самим не любить більше всього себе і світ, настільки від Господа сходить визнання Бога, і людина шанує Бога не від себе, а від Господа.
По-друге, на скільки людина не зневажає ім’я Боже, тобто наскільки вона відвертається від насолод, які витікають із любові до себе і світу, настільки вона любить святість Слова і церкви, бо те і друге є ім’я Боже, і любов до себе і світу зневажає їх.
По-третє, наскільки людина відкидає крадіжки і тим самим  — обман і незаконні придбання, настільки в неї вселяється щирість і справедливість, так що вона любить щирість і справедливість не від себе самого, а від Господа.
По-четверте, наскільки людина відкидає перелюбодіяння і тим самим – розпущеність і брудні помисли, настільки в неї входить подружня любов, яка є найглибша  небесна любов, наповнена ціломудрістю.
По-п’яте, наскільки людина відвертається від вбивства і тим самим – від смертельної ненависті і помсти, настільки входить в неї Господь, який несе милосердя і любов.
По-шосте, наскільки людина відвертається від лжесвідчення і тим самим – від неправди і богозневаги, настільки в неї входить істина Господа.
По-сьоме,  наскільки людина відвертається від бажання заволодіти чужим майном і тим самим –  від посягань на чужі права, настільки входить в неї любов до ближнього.
По-восьме, наскільки людина відвертається від бажання заволодіти чужими жінками і слугами, настільки в неї входить любов до Господа.
Ці вісім заповідей вказують на зло,  яке необхідно відкинути, тоді як дві других заповіді, а саме третя і четверта, називають деякі речі, які необхідно виконувати,  наприклад: суботу належить свято дотримувати, а батьків – шанувати. Але про те, як необхідно розуміти дві ці заповіді з точки зору християнської церкви,  буде сказано нижче (АР 949).